Після того принизливого розгулу боягузливого пацифізму, у якому й досі борсається наша знеможена і розніжена публіка, відчувається легкий сором, а лемент поборників миру за будь-яку ціну не такий голосний, як ото кілька місяців тому. Військову підготовку ділових і професійних людей проводили у Платтсбурзі, штат Нью-Йорк, а в середніх школах Провіденсу, штат Род-Айленд, попри крики миролюбів, розпочали роботу ефективні курси бойової та стройової підготовки.
Чому будь-яка притомна людина здатна повірити в можливість миру в усьому світі — питання, яке не здатен осягнути консерватор. Вроджена забіякуватість і підступність людства більш ніж очевидні; неможливо уявити, що будь-яка нація, навіть пообіцявши, припинила б використовувати засоби ведення війни. Якби весь цивілізований світ водночас погодився на роззброєння, одна або кілька націй, безсумнівно, щось та й зберегли б, і в потрібний момент отримали б перевагу над своїми альтруїстичними й не такими розумними сучасниками, завоювавши беззбройних жертв. Стверджувати, що висока культура переборе причини війни — справжній ідіотизм. Німеччина, яку весь світ вважає нацією філософів та інтелектуалів, досягла такої ж слави у своїй військовій жорстокості та звірствах. Жодна країна не є та ніколи не буде «вищою» за війну, поки базові тваринні інстинкти людини не зазнають дивовижних перетворень.
Огида до справедливої війни може виникати з однієї з чотирьох причин:
- несвідомого фізичного боягузтва, породженого довгими роками миру;
- істеричного ідеалізму, спричиненого браком наукових знань;
- розумової упередженості, що походить від нестійкого імпульсивного інтелекту;
- простої рабської догідливості, спрямованої на мавпування та поширення думки інших.
До першої категорії несвідомих боягузів належить і та плаксива братія, яка співає одну й ту саму мелодію про те, що «Хлопчиків виховували не для того, щоб ті ставали солдатами!» Фізичне боягузтво не завжди стосується нас самих; воно може бути співчутливим боягузтвом щодо інших, утім його неодмінна ознака — перебільшена важливість і важкість людських страждань. Це боягузтво іноді може позбавляти людей незначних життєвих зручностей, але не слід дозволяти йому розширювати свої кордони і підривати мужність нації. До істеричних ідеалістів ми можемо зарахувати добросердних священнослужителів, які, на відміну від Мартіна Лютера, заявляють, що «війна антихристиянська», та етичних поборників, які кажуть, що «людство переросло війну». Такі ж істеричні соціалісти чи анархісти, які з пивних бочок викрикують свої промови про те, що «війна — це лиш інструмент правителів, який дає їм самоствердитися за рахунок мас». Квакери є організованим уособленням цього нестійкого ідеалізму. Третій, або розумово упереджений клас пацифістів нечасто можна відрізнити від ідеалістів — можливо, ідеалізм є формою психологічного упередження — втім потрібно чітко розмежовувати тих, чий ідеалізм походить від браку освіти, а чий — від браку розуміння. Четвертий клас, клас мавпувальників, імовірно, найбільший з усіх. Він охоплює кожен прошарок наших соціальних низів і його можна перетворити на полум’яне військове об’єднання, знайшовся б тільки підхожий демагог.
Говард Філіпс Лавкрафт (з есею «Відродження мужності»)
